Про Терношорське святилище (інші назви Терношорська Лада, Голова Довбуша, Камінь) існує чимало публікацій у наукових та науково-популярних виданнях. С. Пушик один із перших висловив міркування, що святилище було присвячене Жінці (Матері, Бабі) і, що топоніми Бабин, Великий і Малий Рожен походять від Жінки-Рожениці, М. Кугутяк детально описав структуру нижньої частини святилища і підтвердив, що воно було створене на честь Жінки, Матері.

Терношорське святилище умовно можна поділити на дві частини – верхню і нижню, відстань між якими 1,5 км. 

Верхнє святилище починається за 300 м нижче від вершини гори Терношори (999 м н.р.м.). На першому плані від гори є ступінчастий мегаліт, що нагадує трон, спрямований на захід, на Лисину Космацьку. Тут здіймаються велетенські скелі (до 50 м висотою), різноманітної форми з отворами, переходами, тунелями, зі слідами обробки, численними петрогліфами. Написи на каменях (петрогліфи) терношорського мегалітичного комплексу та інших карпатських святилищ подібні до петрогліфів Кам’яної Могили (Україна, 12-3 тис до н.е.), древніх святилищ Малої Азії.

Між верхньою та нижньою частинами простягається переривчаста кам’яна гряда, у багатьох місцях якої теж є величезні скелі із різними артефактами. Очевидно усі частини становили єдине мегалітичне святилище, яке, в  свою чергу, було складовою ще більшого сакрального комплексу, що охоплював територію в радіусі близько 30-40 км.

Найдоступнішою і найпопулярнішою є нижня частина – власне Лада. Її здебільшого і відвідують численні туристи. Центральною фігурою святилища є гігантська статуя, зорієнтована обличчям у напрямку календарного екватора. Тут же наявні інші артефакти властиві скельним святилищам: фалічний камінь, стопа, чашні камені, жертовна яма, печера, тунель, зооморфні камені у вигляді голови ящера, бика, собаки, орла тощо. Нижче статуї на одному з каменів висічені стародавні сакральні знаки у вигляді ромба і рівчаків різної конфігурації.

Західніше, за 70-100 метрів від мегалітів, на березі невеличкого потічка на величезній плиті є висічений хрест-сварга, давній символ сонця. Через гору Терношору, у підніжжі якої розташоване святилище, проходить азимут (шора) зимового сонцестояння календарно-астрономічного святилища з центром на Лисині Космацькій. Перша частина топоніму Терношори тер означає терра, земля, терен, територія, тобто відображає приземленість, притерененість, найнижче положення сонця у найкоротший день року. Тож місцева назва Терношори означає приземлену, притеренену межу (шору, обмеження), до якої наближається схід сонця у день зимового сонцестояння. Статуя вагітної жінки, фалічний камінь (чоловіче начало), ромб (прототип яйця, символ жінки, народження, родючості, нового), печера нижче статуї (жіноче лоно), внизу рукотворний диск у вигляді сонця та інші артефакти ознаменовували, за тодішніми космологічними уявленнями і повірями, народження нового сонця – бога, перемогу Білобога – дня над Чорнобогом – темрявою. До речі, у праслов’ян та Римській імперії (до прийняття Християнства) 25 грудня відмічали свято народження сонця. Отже, ці артефакти відповідають міфу про народження сонця бога у період зимового сонцевороту…

Щораз Терношора відкриває нові і несподівані факти. В процесі обстежень та інструментальних вимірів на місцевості і топографічних картах, здійснених у дні рівнодень і сонцестоянь виявились нові дуже цікаво відомості, що стосуються будови кам’яної антропоморфної фігури, статуї Лади і місця святилища серед сакральних об’єктів регіону. Багатьох дивувало чому у статуї така неприродна, не опукла, а загострена, ніби трикутна, призмоподібна форма живота. Під час спостережень сходу і заходу сонця у найважливіші календарні дати, з’ясувалося, що така форма деталей і вигляд фігури не випадкові, не природного походження, а мають артефактний характер, тобто штучно створені. Вони виготовлені як елементи для обчислення сонячного календаря, який відігравав дуже важливе значення в житті первісної людини.  

Вершина призми (живота) і голова зорієнтовані на точку сходу сонця у рівнодення, яка фіксується трохи правіше вершини сусідньої гори. У протилежному напрямку захід сонця в рівнодення фіксується по центру трикутного отвору, за вершиною г. Чорний Грунь, над урочищем Кагла (с. Снідавка). Ліва площина живота статуї спрямована на точку сходу сонця у день зимового сонцевороту, права – на точку сходу сонця у день літнього сонцевороту. Вимірювання показали, що кут між лівою і правою площинами живота становить 70 градусів. Отже, окрім того, що відповідно до міфів, структури святилища і топонімів, Велика Богиня, Лада, Велика Мати народжує нове сонце у дні зимового сонцевороту, та є Матір’ю народження, творення і вмирання, вона ще й постійно “вагітна сонцем”, відображає “народження” сонця впродовж року, вона наче “обіймає” простір, де сходить сонце.   Про Терношорське святилище (інші назви Терношорська Лада, Голова Довбуша, Камінь) існує чимало публікацій у наукових та науково-популярних виданнях. С. Пушик один із перших висловив міркування, що святилище було присвячене Жінці (Матері, Бабі) і, що топоніми Бабин, Великий і Малий Рожен походять від Жінки-Рожениці, М. Кугутяк детально описав структуру нижньої частини святилища і підтвердив, що воно було створене на честь Жінки, Матері.

Терношорське святилище умовно можна поділити на дві частини – верхню і нижню, відстань між якими 1,5 км. 

Верхнє святилище починається за 300 м нижче від вершини гори Терношори (999 м н.р.м.). На першому плані від гори є ступінчастий мегаліт, що нагадує трон, спрямований на захід, на Лисину Космацьку. Тут здіймаються велетенські скелі (до 50 м висотою), різноманітної форми з отворами, переходами, тунелями, зі слідами обробки, численними петрогліфами. Написи на каменях (петрогліфи) терношорського мегалітичного комплексу та інших карпатських святилищ подібні до петрогліфів Кам’яної Могили (Україна, 12-3 тис до н.е.), древніх святилищ Малої Азії.

Між верхньою та нижньою частинами простягається переривчаста кам’яна гряда, у багатьох місцях якої теж є величезні скелі із різними артефактами. Очевидно усі частини становили єдине мегалітичне святилище, яке, в  свою чергу, було складовою ще більшого сакрального комплексу, що охоплював територію в радіусі близько 30-40 км.

Найдоступнішою і найпопулярнішою є нижня частина – власне Лада. Її здебільшого і відвідують численні туристи. Центральною фігурою святилища є гігантська статуя, зорієнтована обличчям у напрямку календарного екватора. Тут же наявні інші артефакти властиві скельним святилищам: фалічний камінь, стопа, чашні камені, жертовна яма, печера, тунель, зооморфні камені у вигляді голови ящера, бика, собаки, орла тощо. Нижче статуї на одному з каменів висічені стародавні сакральні знаки у вигляді ромба і рівчаків різної конфігурації.

Західніше, за 70-100 метрів від мегалітів, на березі невеличкого потічка на величезній плиті є висічений хрест-сварга, давній символ сонця. Через гору Терношору, у підніжжі якої розташоване святилище, проходить азимут (шора) зимового сонцестояння календарно-астрономічного святилища з центром на Лисині Космацькій. Перша частина топоніму Терношори тер означає терра, земля, терен, територія, тобто відображає приземленість, притерененість, найнижче положення сонця у найкоротший день року. Тож місцева назва Терношори означає приземлену, притеренену межу (шору, обмеження), до якої наближається схід сонця у день зимового сонцестояння. Статуя вагітної жінки, фалічний камінь (чоловіче начало), ромб (прототип яйця, символ жінки, народження, родючості, нового), печера нижче статуї (жіноче лоно), внизу рукотворний диск у вигляді сонця та інші артефакти ознаменовували, за тодішніми космологічними уявленнями і повірями, народження нового сонця – бога, перемогу Білобога – дня над Чорнобогом – темрявою. До речі, у праслов’ян та Римській імперії (до прийняття Християнства) 25 грудня відмічали свято народження сонця. Отже, ці артефакти відповідають міфу про народження сонця бога у період зимового сонцевороту…

Щораз Терношора відкриває нові і несподівані факти. В процесі обстежень та інструментальних вимірів на місцевості і топографічних картах, здійснених у дні рівнодень і сонцестоянь виявились нові дуже цікаво відомості, що стосуються будови кам’яної антропоморфної фігури, статуї Лади і місця святилища серед сакральних об’єктів регіону. Багатьох дивувало чому у статуї така неприродна, не опукла, а загострена, ніби трикутна, призмоподібна форма живота. Під час спостережень сходу і заходу сонця у найважливіші календарні дати, з’ясувалося, що така форма деталей і вигляд фігури не випадкові, не природного походження, а мають артефактний характер, тобто штучно створені. Вони виготовлені як елементи для обчислення сонячного календаря, який відігравав дуже важливе значення в житті первісної людини.  

Вершина призми (живота) і голова зорієнтовані на точку сходу сонця у рівнодення, яка фіксується трохи правіше вершини сусідньої гори. У протилежному напрямку захід сонця в рівнодення фіксується по центру трикутного отвору, за вершиною г. Чорний Грунь, над урочищем Кагла (с. Снідавка). Ліва площина живота статуї спрямована на точку сходу сонця у день зимового сонцевороту, права – на точку сходу сонця у день літнього сонцевороту. Вимірювання показали, що кут між лівою і правою площинами живота становить 70 градусів. Отже, окрім того, що відповідно до міфів, структури святилища і топонімів, Велика Богиня, Лада, Велика Мати народжує нове сонце у дні зимового сонцевороту, та є Матір’ю народження, творення і вмирання, вона ще й постійно “вагітна сонцем”, відображає “народження” сонця впродовж року, вона наче “обіймає” простір, де сходить сонце.